У лютому 2004 року Особа 1 звернулася до суду з названим позовом і просила стягнути з відповідача невиплачені надбавку за вислугу років, щорічну допомогу на оздоровлення і компенсацію втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати.

В обгрунтування заявлених вимог позивачка вказувала, що вона працювала на посаді [Інформація 1] Степангородської загальноосвітньої школи І—ІІІ ступеня Володимирецького району. Всупереч положенням ст.57 закону «Про освіту» протягом 1997—2002 рр. їй не виплачувалася надбавка за вислугу років та допомога на оздоровлення при наданні щорічної відпустки. Сума заборгованості по несплаті надбавки за вислугу років становить 4336,81 грн., а по несплаті допомоги на оздоровлення — 676,20 грн.

Оскільки відповідач безпідставно виплачував заробітну плату не в повному обсязі, позивачка також просила стягнути 1537,29 грн. компенсації за порушення термінів її виплати.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 27.04.2004, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 1.07.2004, у позові відмовлено.

У касаційній скарзі Особа 1 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову з підстав порушення судами норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч.7 ст.43 Конституції право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.1 ст.21 закону «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства та колективного договору.

Статтею 98 КЗпП визначено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в період з 1997 до 2000 року включно відділу освіти не виділялися бюджетні кошти для виплати надбавок за вислугу років та допомоги на оздоровлення, передбачені ст.57 закону «Про освіту».

Відповідно до ст.33 ЦК 1963 року державні організації, які є юридичними особами, не відповідають по зобов’язаннях держави.

Виплати педагогам, передбачені ст.57 закону «Про освіту», гарантувалися державою і мали здійснюватися за рахунок бюджетних коштів.

З огляду на викладене, суд у порядку ст.105 ЦПК 1963 року мав вирішити питання про залучення до участі в справі як співвідповідачів відповідні державні органи та установи, які були розпорядниками бюджетних коштів.

Крім того, як роз’яснив Пленум ВС у п.8 постанови №13 від 24.12.99 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» — у виплаті надбавок і доплат з мотивів відсутності коштів у проведенні вказаних виплат може бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування.

Суди при вирішенні справи на наведене уваги не звернули та ухвалили рішення всупереч вимогам закону.

За таких обставин ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись стст.336, 338 ЦПК, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити.

Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 27.04.2004 та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 1.07.2004 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

© «Центр "Правова держава"». При использовании материалов ссылка на сайт обязательна.