Олександр Задорожній: «Шановні колеги, ми хочемо звернути увагу громадськості на деякі події, що відбулися останнім часом в політико-правовому просторі і загострили проблему правових дискусій.

Нам дуже приємно, що люди не виходять на вулицю, а дискусія ведеться з точки зору правових ознак. Але останні події, і, перш за все, відоме вбивство звинувачуваного М. Курочкіна, і події, які відбулися в Подільському та Конституційному судах змушують нас прийти до висновку про необхідність експертних юридичних оцінок тієї ситуації, яка склалася. Ми хотіли підкреслити, що політологічні «мантри», які співаються з різних політичних боків призводять лише до реального загострення ситуації.

Хочу звернути вашу увагу на три ключові речі, які викликають необхідність неупередженого юридичного аналізу. Прослухавши уважно всі коментарі, у тому числі й офіційних осіб щодо вбивства звинувачуваного Курочкіна, ми дійшли висновку, що перетягування канату, яке склалося сьогодні між міліцейською і судовою владою, не дає підстав забувати про те, що відповідальність несе держава в цілому. Те, що сталося в незалежній державній судовій владі викликає не стільки подив, скільки бажання знову і знову з’ясовувати причини того, чому притягнутий до суду не був забезпечений достатнім захистом для того, щоб вирок виносив суд, а не куля кілера.

По-друге, події, які відбулися майже того ж дня в Конституційному суді у деяких засобах масової інформації отримали назву політичного рейдерства. Ми не схильні до таких гострих оцінок, не схильні забороняти, чи оцінювати в якийсь спосіб дій глави держави, але, принаймні, спосіб, яким обрано говорити з суддями Конституційного суду, викликає занепокоєння.

І третє – це Подільський суд м. Києва, в якому відбувся розгляд судової справи стосовно Ю. Луценка. Затримка з призначенням голови суду, розгляд майбутнім головою суду справи стосовно колишнього Міністра внутрішніх справ Ю. Луценка, а потім призначення того судді, який розглядав цю справу, головою суду свідчить про механізми, які знову ж таки викликають занепокоєння.

Ми вважаємо, що в ситуації, яка склалася, не підтримуючи жодну з гілок влади, не підтримуючи жодну з політичних партій, які беруть участь в цьому конфлікті, експерти, в тому числі й ті, які об’єдналися зараз навколо «Правової держави», а їх близько тридцяти, мають право висловлювати незалежну юридичну експертну думку щодо подій, які відбуваються, і давати гострі, але неупереджені правові оцінки.

Ми переконані, що в непростий період становлення держави саме дотримання законодавства є важливою запорукою її поступального розвитку. І якщо юридична громадськість, люди, які фахово займаються багатьма проблемами будуть мовчати, ні до чого доброго це не призведе.

Запитання: «Прокоментуйте ситуацію, яка зараз складається навколо розпуску Верховної ради, можливості імпічменту і дострокових виборів Президента. Які є юридичні підстави для таких дій?»

О. Задорожній: «Отже ми переходимо до питання легальності і легітимності. Чи може бути незаконним закон? Виходячи з нашого досвіду, може бути. І та ситуація, яка складається сьогодні у Верховній раді, є свідченням багатьох факторів кризового стану єдиного законодавчого органу.

По-перше, так чи інакше, хто винний у цьому, відповідати не нам, але орган цей уже рік працює не з тією ефективністю, яка могла б бути. По-друге, Конституція передбачає механізм формування коаліції з фракцій. Давайте проаналізуємо ситуацію: Вінський і та ж Гармаш. Вони не увійшли до складу коаліції, коли вона була сформована за участю Соціалістичної партії. Але тоді ніхто не заперечував, що то була позиція окремих осіб. У нас виникає філософське питання: ми маємо право допускати можливість індивідуального розуму депутата, чи лише колективного?

Виникає питання: так у нас домінанта права, чи домінанта закону? Хто дасть на це відповідь, не зовсім зрозуміло, але цей парламент може увійти в історію, в тому числі й рекордною кількістю народних депутатів, які змінили політичні фарби. Як це називати надалі – перефарбовуванням, політичною зрадою, чи прагматизмом, судити історії, але з точки зору закону виникають питання. На мою думку, з точки зору права відповідь проста, вона знайдена в тому тексті, який, нажаль, 8 грудня 2004 року був проголосований з вилученням одного слова. Питання саме в цьому імперативному мандаті, і в тому, як його тлумачити. Голосування і внесення остаточних правок в залі мають свої вади. Конституційна комісія тоді теж наполягала на тому, щоб питання про виключення теж залишилось у формулюванні статті про імперативний мандат. Отже зрозуміло, що підстав, чітко передбачених Конституцією на сьогодні, немає.

Запитання: «Логічно виникає запитання щодо необхідності судової реформи. У якій формі має відбутися ця судова реформа, і хто, на Ваш погляд, має її ініціювати?»

О. Задорожній: «Будь-які розмови про реформування судової системи – це намагання вплинути на судову систему шляхом її переляку і шантажу. У 2000-2001 роках закон влаштовував, закон забезпечив виконання конституційних приписів, і, перш за все, єдність судової системи. Ті питання, які є в судовій системі сьогодні, можна вирішити шляхом реформування процесуального законодавства. Пропозиції, внесені авторами закону про створення касаційної інстанції, яка б розвантажила Верховний суд, враховані не були і це призвело два місяці тому до необхідності голосування закону про можливість розгляду в касаційному порядку в апеляційних судах.

Без відповідного політичного консенсусу, без державної судової політики реформування судової системи є намаганням з боку того чи іншого ініціатора вплинути на поведінку окремих суддів. Нажаль розгляд справи в Подільському суді, затримка з призначеннями голів судів в господарських судах, тасування призначень голів судів в місцевих та апеляційних судах свідчить про те, що питання є, але питання позасистемні.

Є намагання вплинути на судову систему, і тому без відповідного політичного консенсусу я розглядав би план створення спеціалізованих судів, наприклад, як намагання деформувати Верховний суд. Зрозуміло, що наприкінці 2004 року відбулися відповідні події, які суттєво вплинули на політичні баланси. Зміни у Верховному суді неможливі, оскільки порядок обрання голови Верховного суду передбачається Конституцією. Для того, щоб відповідні зміни відбулися, треба зламати Верховний суд. Для цього підтягується концепція, яка народилася наприкінці 1999 - початку 2000 року про створення спеціалізованих судів. Спеціалізовані суди розглядають і касаційні інстанції, Верховний суд засідає тільки пленарно і розглядає рівно стільки справ, скільки й Конституційний суд. Таким чином влада з Верховного суду переходить на спеціалізовані суди.

Можливо, я підтримав би цю концепцію, але питання не в мені, оскільки моменти, пов’язані зі створенням спеціалізованих судів – це питання дуже серйозні, вони передбачені в цілій низці законодавчих актів і в Конституції України. Але будь-яке необґрунтоване політично-пропагандистське підняття цього питання викликає лише бажання в суддів робити так, як від них вимагають. Я не думаю, що це правильно і справедливо з точки зору тих базових концепцій, які закладені в тому числі і в Конституції нашої держави (ст. 126). Нам треба дійти висновку, що судова система – це не окрема гілка влади, це державна влада. Нам треба подивитися на адвокатуру, на слідчий апарат, на органи попереднього ув’язнення і виконання судових вироків з державної точки зору. Реформувати судову гілку влади не вдасться».

© «Центр "Правова держава"». При использовании материалов ссылка на сайт обязательна.