В інтерв’ю «Дню» перший президент України Леонід Кравчук розповів про те, як би він діяв, якби зараз був главою держави, а також пояснив, чому вибори, призначені на 27 травня, є не всенародним плебісцитом, а, швидше, експериментом.

— На одному з позачергових засідань ВР представники коаліції докоряли журналістам, що вони, мовляв, не так висвітлюють діяльність коаліції і симпатизують Президенту. На вашу думку, як сьогодні журналістам, аналітикам, експертам потрібно ідентифікувати парламент: як діючий чи все ж розпущений?

— Згідно з Конституцією, Рада на сьогодні є діючою, оскільки в Основному Законі немає такої статті, де було б зазначено, що в разі розпуску парламенту Президентом ВР припиняє своє існування. Є єдине положення, яке діє у всіх випадках: Верховна Рада припиняє свою діяльність у момент першого засідання новообраного парламенту. Інакше й бути не може, оскільки не може жити Україна без якоїсь гілки влади. Наприклад, коли Кучма відправляв у відставку уряд, цього ж дня він підписував указ про те, що члени цього Кабміну зобов’язані виконувати обов’язки доти, доки не буде обраний новий склад Кабінету Міністрів. Або, скажімо, Президент іде у відставку. Цього ж дня його повноваження займає голова Верховної Ради. А сьогодні в президентському Секретаріаті говорять, що парламент перестав існувати. Рада достроково розпущена, але це аж ніяк не означає, що її немає взагалі.

— А всілякі рішення, постанови чи закони, які приймає нині парламент, легітимні чи ні?

— Власне кажучи, ті рішення парламенту, які були прийняті одночасно з рішенням Президента про розпуск, є діючими. А коли ми говоримо про подальші рішення Ради, давайте виходити з того, що в дію вони не вступають.

Я, відверто кажучи, не знаю, як мені трактувати указ Президента про дострокове припинення повноважень ВР, оскільки в моєму уявленні Президент має право розпускати парламент, спираючись тільки на 90-ту статтю Конституції. Однак Президент трактує своє право ширше. Тобто, виходячи з цього, за яке-небудь порушення Конституції, виходить, Верховна Рада може оголошувати імпічмент Президенту. Адже в Конституції є стаття, яка чітко регламентує цю процедуру. Я веду до того, що ніхто не має права самовільно вирішувати таке доленосне для держави питання. А повертаючись до вашого першого запитання, можу сказати: якби я був журналістом, я б ситуацію описував таким чином, щоб не було брутального знущання над однією з гілок влади, щоб не було журналістами вирішено, мовляв, парламенту вже не існує й так далі. Адже це зовсім некоректно, коли до тієї чи іншої гілки влади демонструється неповага й це стає нормою життя. Хтось може сказати: «Адже вони це заслужили». Так, на жаль, заслужили. Але не буває людей або білих, або чорних: заслужили всі. Так що потрібно припинити кривдити, потрібно жити в правовому полі.

— Правове поле — це, потрібно вважати, Конституція. Адже в нинішній ситуації Основний Закон не визначає, хто зі сторін правий, хто винуватий...

– Мені важко не погодитися з вами. Так, справді, у Конституції є погрішності й білі плями. Її можна трактувати, як кому вигідно. Але не потрібно забувати про те, що є відповідні органи, завданням яких і є трактування законів. Якщо це Конституція, вирішальне слово за Конституційним Судом. Якщо закон — своє слово повинні сказати прокурор, суд.

— Є ризик, що рішення Конституційного Суду затягнеться. Що тоді?

— Тоді в нас законодавча гілка влади не буде виконувати свої повноваження. А жити без нормативних документів неможливо. Якби в Конституції було написано так: у разі розпуску Верховної Ради, парламент перестає функціонувати як законодавчий орган, а його функції на себе перебирає Президент. Тоді б усе було зрозуміло. Але в Конституції жодного слова не сказано про те, що Президент може своїми указами регулювати такі питання, як, скажімо, бюджет. Ось зараз Президент дає доручення Кабінету Міністрів фінансувати проведення виборів, а в бюджеті це не передбачено. Як в такому випадку діють у цивілізованих суспільствах? Збирається еліта й спільно заявляє: «Так, ми бачимо, що толку з нас уже не буде, тому що ми не можемо домовитися й управляти країною. Давайте ми проведемо дострокові вибори». У нас же застосовується формула Єльцина: ті погоджуються, ті не погоджуються, а Конституційний Суд мовчить.

— Парламентарії від коаліції публічно заявляють про те, що Президент готовий задіяти внутрішні війська. Такий сценарій, на ваш погляд, реальний?

— Я в це не вірю. Знаючи Віктора Андрійовича, а я беру на себе сміливість говорити, що я його знаю, мені не віриться, що він може видати директиву, яка ввела б у дію війська. Війська це, по-перше, кров. По-друге, у Конституції або законах не написано про те, що війська беруть участь у політичному розбиранні. Це виключено. Якщо в хід пішли війська, це все: Конституція розтоптана. Це війна. Тому я рекомендував би парламентаріям заспокоїтися, у своїх виступах посилатися виключно на Конституцію й закони, і ні на що більше. Коли в суспільстві присутнє напруження, коментарі повинні бути дуже делікатними, без крутої риторики. Якщо ти недосвідчений — краще мовчи, якщо ти провокатор — тобі не місце у владі. Це ж дуже серйозні речі, ми ж держава, зрештою! Ось, скажімо, прийшли депутати до Президента. А заступник голови Секретаріату (Віктор Бондар. — Авт. ) говорить, мовляв, ви вже не депутати. Таких людей, які публічно демонструють незнання Конституції, потрібно або вчити, або звільняти. Ну не може така людина сидіти, я підкреслюю, при Президентові, й говорити подібні речі! На кого в результаті буде падати тінь? На Президента.

— Недавно депутати від коаліції звернулися до президентів, урядів і парламентів європейських країн, а також до міждержавних організацій з проханням делегувати в Україну своїх спостерігачів. Як ви вважаєте, третя сторона, до якої нині апелює ВР, може вирішити український політичний конфлікт?

— Моя позиція полягає в тому, що це внутрішня справа України. Україна повинна мати силу й мудрість для того, щоб вирішити це питання самостійно. Однак ми подали приклад із залученням представників інших держав 2004 року. Тоді був тут і Квасневський, і представники Ради Європи. Так що не можна казати, що тоді це було правильно, а зараз ні. Тобто тоді, під час президентської кампанії, ми продемонстрували, що ми не можемо самі вирішити проблему. І зараз це рішення також означає, що ми не в змозі самостійно вийти з кризи. А в результаті ми ображаємося, що на нас дивляться як на незграб, що нас кудись не приймають, що до нас застосовують подвійні стандарти й так далі. А хто в цьому винен? Ми самі.

— Зараз, аналізуючи ситуацію, складається враження, що жодна зі сторін не чує опонента. Як довго це може тривати?

— Довго тривати не може, це факт. Однак у нас така поведінка, судячи з усього, стає традицією. Вибачте мене, але після Пасхального звернення Президента до народу важко говорити про його готовність до компромісу. Я, до речі, сподіваюся на те, що Президент розуміє, з якої зали він виголошував цю промову. Це Собор! Це Софія! Звідти говорять тільки найважливіше й справедливіше. Щонайменше, так повинно бути. Це не просто вулиця чи навіть парламент. Це Собор. А Президент сказав про те, що дороги назад немає. Таким чином, цими словами він закрив можливість внутрішнього діалогу. Разом із тим, і прем’єр, і парламентарії говорять про те, що вони готові робити кроки назустріч. До речі, вони навіть зробили крок щодо того, через що, власне, Президент достроково й зупинив повноваження Ради, а саме, дисбаланс у коаліції й спробу узурпувати владу. Вони заявили, що готові повернути склад коаліції до відмітки 238. До речі, я запропонував, щоб це не виглядало лише риторикою, ухвалити відповідний закон. Я не хочу сказати, що виступаю проти виборів. Я хочу, щоб Конституційний Суд ухвалив своє рішення й щоб вибори були виборами, а не експериментом. А вибори 27 травня — це буде саме експеримент. Тому я пропоную ухвалити закон, щоб депутати розуміли, що вихід із фракції означає вихід із парламенту. А далі необхідно на належному рівні оформити закон про вибори. Ну як таке можливо, щоб одна людина визначала весь список? Адже люди знають п’ять-шість депутатів, а інші — це кнопкодави. Адже є ж досвід інших країн, коли партія виставляє на округ три-чотири кандидати й виборці визначаються. У такому випадку, люди можуть порівнювати й бачити, кого обирають, а зараз у нас діє принцип кота у мішку. А уявіть собі вибори 27 травня? Що, Тимошенко не потрапить до парламенту? Або Віктор Федорович, або Симоненко? Адже знову ті ж самі люди прийдуть, причому, я хочу особливо підкреслити: вони прийдуть озлоблені через вибори. І в результаті, не дай Бог, ми будемо мати конфлікт ще серйозніший, ніж є тепер.

Я звернувся й до Президента, і до прем’єра, і до голови ВР і закликав їх зробити кроки назустріч. Я сказав їм: це ж не ваша особиста справа. Ви ж не на базарі з’ясовуєте стосунки, у вас Україна за плечами! У мене складається враження, що на них найшло якесь затьмарення. Вони забули про Україну, вони думають виключно про владу. Ви подивіться, сьогодні навіть церква закликає до перевиборів. Церква стала агітпропом!

— Леоніде Макаровичу, сьогодні серед можливих сценаріїв подальшого розвитку ситуації звучать тези про вірогідне відділення сходу й півдня країни. Таке можливо?

— Якщо виборчий процес не буде зупинений і вибори на Сході й Півдні не відбудуться, а до цього все йде, буде два парламенти: східної та західної України. Це вже політично територіальне розділення. А політично територіальне розділення — це дві України. Я навіть боюся вимовляти ці слова...

Саме тому я зараз закликаю їх зупинитися. У мене сьогодні немає ні до кого претензій. Я не претендую ні на які посади, я хочу бути почутим.

— Припустімо, діючим Президентом України сьогодні є Леонід Кравчук. Що він би зараз зробив?

— Я, по-перше, не видав би такий указ...

— Припустимо, ви його все ж видали. Як би ви діяли далі?

— Я, коли був Президентом, не раз відміняв свої укази. Всі помиляються, так що в цьому немає нічого ганебного. Я скасовував дуже важливі укази. Ми з Єльциним анулювали свої укази щодо Чорноморського флоту з моєї ініціативи, щоб не сталося конфлікту. Тому я б зараз негайно припинив би дію указу про розпуск ВР і сказав: давайте сядемо й по-доброму вирішимо, як нам вийти з кризи. Це перше. Друге. Я б прийшов у Верховну Раду, зібрав би всіх депутатів і від коаліції, і від опозиції, і в режимі прямої трансляції спробував би пояснити парламентаріям, до чого ми можемо прийти, якщо не вирішимо конфлікт за узгодженості всіх і вся. Ну, і третє, на мій погляд, дуже важливе. Я б звернувся через парламент до всіх органів влади — Генеральної прокуратури, Конституційного Суду без яких-небудь натяків і тиску: ухваліть рішення не для себе, а для України, тому що зараз історична й вирішальна для нас година. А якщо після цього, я б не був почутий, тоді я вимушений був би пригасити конфлікт. Як? Виключно в рамках закону.

© «Центр "Правова держава"». При использовании материалов ссылка на сайт обязательна.